Про інклюзію в Україні часто говорять у контексті освіти, пандусів чи «доступності». Але за цими словами – значно більше: щоденний досвід людей, які роками вчаться буквально виборювати право на звичайне життя. До прикладу, самостійно дістатися кав’ярні, не просити сторонніх нести тебе сходами чи просто не пояснювати щоразу, чому твоя дитина має бути частиною суспільства нарівні з усіма.

Практична психологиня та керівниця «Карітас. Ужгород» Ольга Принцовська говорить про інклюзію не як про абстрактну державну політику чи модний термін. Її розмова – про досвід матері дорослого сина, який пересувається на кріслі колісному, про місто, яке повільно вчиться бути доступним, і часто цей рух тримається на ініціативі окремих людей.

– У нашому суспільстві інклюзія найчастіше пов'язана з освітою. Але ж це поняття стосується не тільки цієї сфери, йдеться загалом про якість життя.

– Інклюзія – це елемент доступності. Це пристосовані транспортні зупинки, вокзал, де класно було би піднятися просто на ліфті на платформу і зайти у вагон. Вагони, які мають мати різні пандуси і підйомники. Я так можу перелічувати багато-багато сфер, тому що маю власний досвід. Моєму сину 26 років, і він пересувається на кріслі колісному. Я би хотіла, аби він всюди міг зайти без сторонньої допомоги. Бо допомога інших – це не завжди про гідність. Не завжди «ок» дорослому хлопцю, щоб його хапали, несли як мішок картоплі. Я дуже вдячна, що люди допомагають, але насправді, було би класно, щоб він самостійно міг заїхати там, де він хоче. 

Мій Нікіта 2000-го року народження, і коли він народився, не було інклюзії в школах і в садочках. Були спецшколи, інтернати. Нічого проти не маю, але я та мама, яка би точно хотіла, щоб її дитина росла і виховувалась вдома. Мала можливість навчатися, перебувати в садочку, або в школі за місцем проживання. На той момент такої можливості просто не було.

Повний текст інтерв'ю читайте на порталі zaholovok.com.ua.

Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Подолання бар'єрів для забезпечення стійкості: зміцнення соціальної згуртованості, миру та захисту дітей і молоді у спільнотах внутрішньо переміщених осіб та приймаючих громадах в Україні», який реалізує Благодійна організація «Благодійний фонд «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» за підтримки «terre des hommes Deutschland e.V.» та фінансування Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.