Трансформація інклюзивної системи в Україні сьогодні перестає бути лише питанням створення нових установ і потребує чіткої синхронізації між законодавством, підготовкою кадрів та ресурсами громад. Тільки через поєднання професійної компетентності педагога та доступних сервісів на місцях інклюзія стає не особливою організацією навчання, а природною нормою життя для кожної дитини. Про досягнення, недоліки і прогалини у сфері інклюзивних послуг і освіти спілкуємося з доктором філософії (PhD) зі спеціальної освіти, вчителем-дефектологом вищої категорії, вчителем-методистом УПШ «Ялинка», доцентом кафедри логопедії та інноваційних технологій в інклюзії Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Оленою Воротинцевою.

Перше питання банальне, але для загального розуміння варто розставити крапки над «і». Що таке Інклюзія? В освіті, побуті, сервісах і послугах…

Для пояснення я б використала термін «соціальна інклюзія». Бо у нашому суспільстві вже виробився стереотип про інклюзію, що це лиш з освітою пов’язане. А інклюзія – це ціла філософія, світоглядний принцип, що визнає цінність кожної людини та її право бути частиною спільноти. Вона ґрунтується на ідеях рівності, справедливості та прийняття різноманітності як норми. Ваше питання більш, як на мене, стосується саме «соціальної інклюзії» як процесу залучення всіх членів суспільства до повноцінної участі в його житті, наприклад, в освіті, економіці, культурі, цифровому просторі…, незалежно від соціального статусу, фізичних чи психічних особливостей. Це не лише про фізичну доступність, а й про включення у соціальні відносини. Також існує стереотип, що інклюзія – це про інвалідність, особливі потреби, особливість і що між ними можна ставити знак =. Я так хочу, щоб інклюзивність перестала бути ексклюзивною, щоб на неї не звертали увагу. Хочеться, щоб вона стала «прозорою», як повітря, – воно є, воно необхідне усім, усі ним користуються, і не помічають. Але для цього ще багато треба зробити, як у фізичному просторі, так у власних головах.

Якщо конкретизувати, то в освіті – це система освітніх послуг, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності та залучення всіх дітей/дорослих людей до освітнього процесу. У побуті та сервісах йдеться про створення умов для доступності транспорту, медицини, культурних заходів, релігійних інституцій, цифрових сервісів та інфраструктури для людей з особливими потребами. Я зупинюся на словосполученні «з особливими потребами», бо кожен з нас може бути у цьому «статусі», «ролі» хоч коли. Наприклад, окуляри дома забула/в, – вже не дуже добре написи бачу, ногу підвернула/зламала/в – втрачена звична «мобільність», вагітна жінка і сходи до потягу (щоб у вагон сісти) – це ж нереально!!! Безліч прикладів. Отже, це не лише тема для людей з інвалідністю чи інших ММГН (маломобільні групи населення), а для усіх. У суспільстві загалом інклюзія – це інтеграція людей з інвалідністю та іншими особливостями у всі сфери життя, щоб вони могли реалізувати свій потенціал нарівні з іншими, наприклад, обиратися і бути обраним, бути в суспільстві, яке не ділить людей на «звичайних» і «особливих».

Усю розмову читайте на Інформаційно-аналітичному сайті Zaholovok.com.ua (Закарпаття. Про головне).

Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Подолання бар'єрів для забезпечення стійкості: зміцнення соціальної згуртованості, миру та захисту дітей і молоді у спільнотах внутрішньо переміщених осіб та приймаючих громадах в Україні», який реалізує Благодійна організація «Благодійний фонд «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» за підтримки «terre des hommes Deutschland e.V.» та фінансування Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.