Ася з Харкова: Я стикалася з купою закритих дверей, поки ми не опинилися в Ужгороді

Ася з Харкова: Я стикалася з купою закритих дверей, поки ми не опинилися в Ужгороді

06/08/2025

Продовжуємо розповідати історії мешканок нашого ужгородського прихистку, які через війну були змушені залишити рідні домівки і шукати більш безпечного місця перебування для своїх дітей. Заклад «ПрихистОк» в Ужгороді з дня свого відкриття прийняв майже 230 постраждалих внаслідок російської військової агресії людей, більшість з яких – діти.

Цього разу ми спілкуємося з Асею Анциферовою, яка з 16-річним сином Тимофієм і 75-річною мамою нині мешкає в Ужгороді. Жінка через війну вже вдруге залишає рідний дім – у 2014 році родина виїжджала з окупованого Донецька до Харкова, який через російські обстріли залишила у березні 2022 року.

«У 2014 році, коли почалася війна, ми з родиною виїхали з Донецька до Харкова, адже мій чоловік харків’янин. Там ми ставали на ноги з нуля – шукали житло, влаштовувалися, пристосовувалися… Тоді я знайшла в собі сили не лише підтримати себе і родину, але й допомагати іншим, тому з 2014 року та й зараз я займаюся волонтерством. Протягом 2014-2022 років ми підтримували тих, хто виїжджав з тимчасово окупованих населених пунктів Луганщини і Донеччини, а в 2022 році, коли евакуювалися до Ужгорода, то вже самі тиждень мешкали у спортивній залі з 200-ма сусідами, які так само були змушені залишити свої домівки через війну. Потім дах над головою нам надала одна ужгородська родина, у неї ми мешкали більше місяці. Потім була ще одна сім’я, у якої ми жили і доглядали літню жінку після інсультів. Тішимося, що зараз вона почувається значно краще», – розповідає Ася – напрочуд зібрана і сильна жінка.

З ужгородцями, які вдруге прихистили родину, у тієї склалися досить дружні стосунки. У підсумку нові знайомі надали у користування житло, куди харків’яни переїжджають з прихистку, щоб рухатися далі.

«Протягом тримісячного проживання у прихистку в моєму житті відбулися чудові події. Зокрема, від благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка» я отримала грант на навчання і вже місяць опановую кермування автівкою в місцевій автошколі. Кажуть, згодом зможу працювати в таксі. Знову ж, завдяки новим знайомствам, мій син тут пройшов курси бариста і навіть має перший досвід апробації набутих навичок. А ще мене запросили долучитися до команди театру-студії переселенців «УЖіК», де нині працюю звукорежисеркою. Хоч я і маю освіту викладачки співу, але для мене це новий напрям, новий виклик і нові можливості. Прихисток став для нас тим місцем, де ми могли зупинитися, видихнути і переусвідомити своє нове життя – зрозуміти, що ми можемо, чого прагнемо», – зазначає Ася.

Її син Тимофій продовжує онлайн-навчання у своїй школі, успішно закінчив 10 клас, мріє у майбутньому пов’язати життя зі сферою кібербезпеки, здобувати вищу освіту за кордоном, і для цього вже опанував певний рівень словацької мови, отримавши відповідний сертифікат.

«20 років тому я як туристка вперше приїхала з чоловіком в Ужгород. Тоді, прогулюючись набережною, кинула монетку в річку Уж і сказала собі: «Яке чудове місто! Я б хотіла сюди повернутися». Обставини, за яких це сталося, вкрай важкі, але мені тут добре, я швидко почала інтегруватися у місцеву спільноту – вже знаю кілька фраз місцевим діалектом, словацькою, угорською… Це дає можливість відчувати себе вкупі, а не окремо. Так само і син потоваришував з мешканцями прихистку, брав участь у спільних заняттях з психологом, розвиваючих іграх… Усе це сприяло тому, щоб дитина соціалізувалася, пізнавала світ в нових обставинах, розширювала коло спілкування. До речі, особливо хотілося б подякувати за підхід до нас тут, у прихистку, де ми сприймалися передусім як звичайні люди, а не як ВПО. Ми обговорювали питання і проблеми, з якими стикається кожна людина. Водночас для нас створювали умови, в яких було комфортно усім разом говорити про важливі і буденні речі, організовували цікаве дозвілля, коли ти дозволяєш собі відволіктися від щоденних переживань. Це було надзвичайно цінно, за що я дякую команді прихистку», – підсумовує наша співрозмовниця.

Зараз у закладі тимчасового проживання для жінок і дітей з числа внутрішньо переміщених осіб «ПрихистОК» в Ужгороді знаходяться родини з Сумщини, Харківщини, Миколаївщини. Усі вони були змушені залишити рідні домівки через війну – десь сильно погіршилася безпекова ситуація, десь ворог тимчасово окупував населений пункт і зробив життя там нестепним. Різні шляхи і обставини привели людей до Ужгорода й безпосередньо до нашого прихистку, але всі там однаково отримують необхідну допомогу і психосоціальний супровід.


«ПрихистОК» – це частина проєкту «Будинок матері і дитини для ВПО в м. Ужгород», який Комітет медичної допомоги в Закарпатті реалізує спільно з «terre des hommes Deutschland e.V.».


© Комітет медичної допомоги в Закарпатті, 2017-2025. Всі права застережено.