Створення центру "Парасолька" є спільним проєктом двох організацій Благодійної організації "Комітет Медичної Допомоги в Закарпатті" та асоціації "Парасолька" з Щвейцарії, від ідеї створення і будівництва до супроводу існуючої установи і її розбудови. Наразі центр є комунальною установою «Соціальний абілітаційно-реабілітаційний центр «Парасолька»» Закарпатської обласної ради, але будівлі і земля центру належать нашій організації.
Ми структурували для вас всю важливу інформацію про Центр "Парасолька" у буклеті до 15-річчя закладу.
Центр «Парасолька» в місті Тячеві на Закарпатті 16 жовтня 2009 року став домівкою для 25 молодих людей з інвалідністю. Цей заклад – це пілотний проєкт-альтернатива психоневрологічному диспансерові, куди після досягнення певного віку переводять випускників інтернатів; це приклад для реформування послуг особам з інвалідністю в Україні згідно плану дій з реорганізації інтернатних закладів. Свою основну діяльність центр здійснює за рахунок державного фінансування. А для розвитку нових послуг партнери намагаються залучати спонсорську допомогу та шукають підтримку міжнародних організацій.
Влітку 2017 року представники Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини здійснили моніторинговий візит без попередження до центру «Парасолька». «Ми неймовірно задоволені побаченим. Це єдиний заклад на Закарпатті, в якому людей, які не здатні самостійно себе обслуговувати, адаптують до життя та стимулюють до власного розвитку і самореалізації. Це, у свою чергу, дозволить частково розв’язати проблему стигматизації людей з вадами та брати їм активну участь у житті суспільства», – зазначив один з моніторів Олег Григор’єв. На їх думку, даний заклад – це чудовий приклад того, як повинні виглядати інтернатні установи.
Всіх підопічних супроводжують працівники закладу, а це медсестри, соціальні працівниці, інструктори з трудової реабілітації, працівниці господарської частини. Вони працюють згідно соціально-агогічної концепції, підтримують і розвивають індивідуальні можливості мешканців центру, сприяють їх максимальній самостійності.
Перші роки роботи центру показали, що більшість підопічних завдяки професійному супроводу і підтримці роблять значні успіхи у своєму розвитку. Деякі з них мають митецький або музичний талант, інші – незамінні у роботі по господарству та вміло піклуються про домашніх тварин. Стало видно, який значний потенціал мають ці молоді люди. Вже тільки концерти за участі музичної групи «Парасолька» викликають захоплення та схвалення публіки. Крім того, їх виступи – це приклад соціалізації та інтеграції осіб з інвалідністю в громаду: молодь центру знають у місті та районі, запрошують до участі у загальноміських, обласних заходах, їм аплодують на фестивалях за кордоном.
Життя в центрі «Парасолька» орієнтується на сталий розпорядок дня, при цьому береться до уваги пора року та вміння і потреби підопічних центру.
Під супроводом однієї із медичних сестер день в закладі починається із спільної короткої ранкової зарядки. До та після сніданку молоді люди чергують кожен на своїй ділянці: вони накривають стіл для сніданку, миють посуд, прибирають свої кімнати і коридори, годують домашніх тварин. Підопічні допомагають по господарству: чистять овочі та фрукти, перуть, прасують і прибирають. Трудову реабілітацію підопічні проводять у підсобному господарстві, де є дві корови, троє поросят, кури, кролі і качки. Отож, молочна та м’ясна продукція – власна, поживна і корисна для здоров’я. Овочі та зелень навесні та влітку вирощують у власній теплиці. Щоденна зайнятість дає ще й нагоду для позитивного спілкування з тваринами.
Молоді люди, відповідно до своїх можливостей, вчаться грамоті та азам математики, мають змогу займатись улюбленими справами.
У майстернях виробляється різна продукція, як на замовлення так і для виставок і ярмарок. У креативній – власноруч виготовляють вітальні листівки, в’яжуть гачком, малюють картини. У фільцювальній майстерні з шерсті валяють капці та декоративні вироби.
У ткацькій майстерні виготовляють барвисті килимові доріжки, рушники, серветки. Юнаки залюбки трудяться у столярній майстерні, майструють оригінальні дерев’яні вироби – ящики для вазонів з квітами, багатофункціональні стільці та багато іншого.
Маючи пропозиції по зайнятості підопічні центру можуть розвиватись, а робота у різних майстернях допомагає створити таку необхідну для них структуру робочого тижня і дає їм відчуття особистої важливості і значимості. Вони мають сильний дух, витримку, долають складні життєві труднощі, прагнуть бути реалізованими, самостійними та рівними з усіма людьми.
Молодь установи має можливість розвивати свої природні здібності - вокальні і танцювальні. Зараз у репертуарі музичної групи велика програма: і сучасні пісні, і народний фольклор, пісні релігійного спрямування, танці як народні, так і сучасні.
Вже двічі музична група представляла Україну на міжнародних фестивалях для людей з інвалідністю, які на високому рівні проходили у Фрібурзі, Швейцарія та в Будапешті, Угорщина.
Через певні законодавчі норми центр «Парасолька» перші роки працював як молодіжне відділення Вільшанського дитячого будинку-інтернату. Але, завдяки реформі соціальних послуг, центр 2018 року став окремою юридичною одиницею, перед ним відкрились нові можливості для розвитку. У березні 2019 року в приміщенні колишньої квартири для волонтерів, в рамках державного пілотного проєкту було відкрито відділення раннього втручання. Впродовж перших двох місяців за консультацією в центр звернулись близько тридцяти сімей із дітьми із певними порушеннями розвитку. Їх у відділенні супроводжують і консультують логопедка, психологиня та дитяча лікарка.
Підтримка батьків, які часто у дуже важких умовах піклуються про своїх дітей з інвалідністю вдома, з самого початку проєкту була одним із важливих моментів для обох партнерів. Моніторинг потреб у соціальних послугах осіб із інвалідністю в Тячівському районі, які здійснював БО «КМДЗ», показав, що на папері для таких дітей законодавчо передбачено певні послуги супроводу, але в силу недостатнього фінансування та нестачі фахівців на місцях на практиці ці сім’ї отримують тільки мізерну частину підтримки. Практично зовсім покинуті напризволяще сім’ї, де діти досягли уже віку 18 років.
Незважаючи на цю недостатню підтримку від держави, майже усі сім’ї і далі піклуються про своїх дітей і не готові віддавати їх у спеціалізовані установи, такі як, наприклад, Вільшанський дитячий будинок-інтернат. Вони прагнуть створення можливості зайнятості та підтриманих робочих місць, розвитку і занять, можливості для своїх дітей спілкуватись і контактувати із своїми однолітками.
Після проведеної підготовчої роботи Комітетом та директоркою центру «Парасолька» Оксаною Лукач у квітні 2016 року у Тячеві було створено таку батьківську організацію «Оберіг».
З цього часу регулярно молоді люди з інвалідністю, які проживають в Тячеві та районі, приходять на заняття в центр «Парасолька» в рамках підготовки створення центру денного перебування.
Враховуючи це, для подальшого розвитку центру «Парасолька», Оксана Лукач, БО КМДЗ та президія асоціації «Парасолька» розробили концепцію його поетапної розбудови. Центр «Парасолька» повинен і надалі залишатися зразком для розвитку української сфери надання послуг особам з інвалідністю. Головними напрямками подальшої роботи в центрі є підвищення кваліфікації та навчання персоналу та створення відділення денного догляду. Наступними етапами стануть створення робочих місць для осіб з інвалідністю в рамках соціального підприємства та розбудова відділення тижневого перебування.
Життя, робота та інтеграція людей з особливими потребами Швейцарсько-український пілотний проект «Парасолька» 2012
10 років центру Парасолька. Життя, робота, інтеграція осіб з інвалідністю
Реалізація проекту «Парасолька» у Закарпатській області почалась у травні 2006 року. Його головна мета – надати можливість молодим людям з інвалідінстю жити в гідних умовах повноцінним життям.
В Україні дітей-сиріт з інвалідністю, які перебувають в дитячих будинках-інтернатах, по досягненню 35 віку переводять у психоневрологічні інтернати. Умови у цих закладах мінімальні, тому середня тривалість життя була досить невисокою. Крім того такі заклади для дорослих осіб на даний час є переповненими, навіть незважаючи на важкі умови проживання в них.
Щоб змінити ситуацію, БО «КМДЗ» спільно із швейцарською асоціацією «Парасолька» заснували перший в Україні центр «Парасолька». Відкриття його відбулося 16 жовтня 2009 року у місті Тячів. Його мешканцями стали дорослі вихованці Вільшанського дитячого будинку-інтернату.
Перші місяці роботи центру показали, що більшість його мешканців завдяки професійному супроводу і підтримці роблять значні успіхи у розвитку. Деякі з них мають митецький або музичний талант, інші незамінні у роботі по господарству та вміло піклуються про домашніх тварин.
1997 - Бачення спеціалізованого центру
Наталія Кабацій, тепер директор БО «КМДЗ», в якості перекладача супроводжувала фахівців із Франції під час огляду ними дітей Вільшанського дитячого будинку-інтернату. Тоді дітей інтернату відповідно до їх можливостей було поділено на декілька груп. Для кожної групи спеціалісти розробили конкретну програму розвитку. Завдяки такому, практично індивідуальному підходу, діти однієї з груп зробили великий крок вперед у своєму розвитку. Після того, як французький персонал Комітету Медичної Допомоги закінчив свою роботу в Закарпатті, його місцевий підрозділ (Комітет Медичної Допомоги в Закарпатті) продовжив працювати в регіоні і зокрема у Вільшанському інтернаті.
Наталія Кабацій, як директор БО «КМДЗ», разом з тодішнім директором Вільшанського дитячого будинку-інтернату, нині покійним Іваном Федоровичем Бігунцем, намагалися знайти альтернативу для вже дорослих випускників інтернату. На той час єдиною можливістю для них був перехід у психоневрологічні диспансери. Так виникла ідея створити для таких молодих людей спеціально організований гуртожиток, який знаходився б не так віддалено від великих міст краю. Це полегшило б соціалізацію молодих людей та їх інтеграцію у суспільство. Крім того ініціатори сподівались, що у невеликому місті буде значно легше знайти відповідний персонал, ніж у віддаленому карпатському селі.
2000 рік - Перші контакти із Швейцарією
Уже до заснування МеШЗУ (Мережа Швейцарія – Закарпаття / Україна) у 2001 році зібралось коло людей із Швейцарії, яких Наталія Кабацій познайомила з ситуацією у Вільшанському дитячому будинку-інтернаті. Відвідавши заклад, сьогоднішні члени президії асоціації «Парасолька» Аннамарі Штайнер та Карл Абеґґ, були вражені тодішньою ситуацією в будинку-інтернаті.
2005 - МеШЗУ затверджує проект
У 2005 році Аннамарі Штайнер протягом трьох місяців працювала у Вільшанському дитячому будинку-інтернаті. Після повернення вона представила президії асоціації МеШЗУ ідею створення альтернативного центру. Обговоривши усі деталі, президія МеШЗУ затвердила проект.
Того самого року Вільшанський дитячий будинок-інтернат відвідала і Моніка Фішер. Таким чином створилась робоча група проекту: Моніка Фішер і Аннамарі Штайнер (Швейцарія) та Наталія Кабацій і Юрген Крефтнер (Україна). Саме вони почали роботу над детальним плануванням і реалізацією проекту. Оскільки згодом проект переріс рамки можливостей Мережі, для його реалізації у 2007 році було створено дочірню асоціацію «Парасолька».
2006 - Діти з Вільшанського інтернату допомагають шукати кошти на створення свого майбутнього дому
Під час першої концертної подорожі у Швейцарію музичний ансамбль Вільшанського інтернату «Гуцулик» своїми виступами допомагав проводити активну роботу з пошуку фінансування для побудови центру. Моніка Фішер підготувала потрібну проектну документацію, Аннамарі Штайнер шукала потенційних спонсорів, за відповідне використання коштів перед спонсорами відповідав Руді Ізелі.
Під час перебування разом із дітьми у Швейцарії Бігунець Іван Федорович оглянув ряд закладів для дітей та підлітків з особливими потребами і ще більш активно став на бік підтримки проекту «Парасолька».
У листопаді цього року в місті Тячеві за кошти, зібрані у Швейцарії, було придбано ділянку з декількома будівлями. Усі вони потребували перебудови та ремонту. Пізніше до ділянки докупили ще 0,5 гектарів землі. Отже територія центру площею 2,1 мала дозволити майбутнім мешканцям самостійно вирощувати більшість продуктів для власних потреб і вести невелике сільське господарство.
2007 - Ремонтні роботи та соціально-педагогічна концепція
Під керівництвом інженера-будівельника Олександра Пригари та при залученні українських архітекторів було розроблено плани перебудови, складено бюджет та зібрано відповідні дозвільні документи. Почались будівельні роботи, перебіг яких контролювали працівники БО «КМДЗ» (внутрішнє оформлення – Надія Данч), представники асоціації «Парасолька» та інженер-будівельник із Швейцарії.
На першому етапі проекту було облаштовано головний житловий корпус. Одночасно проводились роботи у другому корпусі у додатковій квартирі, облаштовувались складські та гаражні приміщення. Під керівництвом швейцарського дефектолога Генні Граф у співпраці з КМДЗ були розроблені спочатку основні ідеї центру а потім і соціально-педагогічна концепція, яка доповнюється концепціями окремих підрозділів.
Основні ідеї, на основі Конвенції про захист прав людини
Центр «Парасолька» - це заклад зі спеціально сформованими соціально-педагогічними умовами, у якому проживають 25 молодих людей з інвалідністю.
Головна ідея центру базується на основних положеннях Конвенції про захист прав людини.
Гідність людини, незалежно від її можливостей та ступеню інвалідності, є основним критерієм при плануванні діяльності закладу та заходів, які проводяться в ньому.
Центральним завданням роботи центру є посилення впевненості мешканців у власних силах, підтримка їх індивідуального розвитку з метою їх максимальної самостійності у повсякденному житті.
Соціально-педагогічний супровід базується на принципі «Навчання впродовж усього життя». При формуванні супроводу до уваги беруться ресурси та можливості розвитку мешканців.
У центрі мешканцям пропонуються заняття, які є традиційними для регіону та доцільними з огляду на можливості підопічних.
Персонал та всі інші фахівці, що залучаються до роботи в центрі, постійно підтримують мешканців у виконанні повсякденних завдань, сприяють створенню в центрі атмосфери взаємоповаги, що у свою чергу є хорошою основою для відчуття захищеності, безпеки та довіри.
Дружні та партнерські стосунки між мешканцями знаходяться під постійним супроводом працівників.
Метою діяльності центру є інтеграція мешканців у громадське життя шляхом залучення до місцевої сфери послуг, участі у громадських заходах, що відбуваються за межами центру, та у заходах в самому центрі.
Центр «Парасолька» є місцем постійного проживання для своїх мешканців. Вони мають право на постійне перебування в центрі, допоки їх супровід знаходиться в рамках діяльності закладу.
Для мешканців, які спроможні відносно самостійно проживати в громаді створено можливість, після проведення відповідного тренінгу, проживати під супроводом у окремо відведеному помешканні поблизу центру.
2008 - Співпраця з українськими державними органами
Головне управління соціального захисту населення в Закарпатській області після перегляду схвалило соціально-педагогічну концепцію майбутнього закладу. Його начальник Віктор Мацола запевнив, що Управління і надалі підтримуватиме заклад, а також письмово підтвердив зобов’язання взяти заклад на облік, після його готовності.
З 8 – 12 вересня 2008 року на запрошення асоціації «Парасолька» п’ятеро посадових осіб із Закарпаття, серед яких тодішній віце-губернатор області Михайло Попович та мер міста Тячева Іван Ковач, відвідали ряд закладів для людей з обмеженими можливостями. Разом із послом України у Швейцарії Ігорем Діром, гості спілкувались із дійсним членом ради міста Люцерн. Під час візитів члени делегації були вражені індивідуальним супроводом, поважним ставленням до людей з обмеженими можливостями. Віктор Мацола пояснив: «Різниця з ситуацією в Україні є разючою. Ми знаходимось на самому початку розвитку даної системи, а тут ми бачимо як можна вирішувати існуючі питання. Слід в першу чергу творчо підходити до роботи і намагатись максимально використовувати наявні засоби». Михайло Попович назвав нагальною потребою роботу в напрямку сенсибілізації суспільства та політики країни до сприйняття, а також інтеграція людей-інвалідів у громадське життя. Він наголосив, що саме тому пілотний проект «Парасолька» має важливе значення для цілої України.
У Вільшанському будинку-інтернаті майбутніх мешканців готували до переходу у новий дім. На підготовчому етапі з випускниками інтернату за підтримки фахівців із Швейцарії та координатора БО «КМДЗ» Надії Данч працювала вихователь інтернату Людмила Кисільова.
2009 - Інтенсивна підготовка
Спочатку президія асоціації «Парасолька» разом з БО «КМДЗ» зустрілися на координаційному засіданні з Віктором Мацолою. Під час цього засідання було конкретизовано співпрацю між українськими державними органами, місцевою БО «КМДЗ» та швейцарською асоціацією «Парасолька».
У вересні з принципами роботи проекту були ознайомлені новопризначений директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату Богдан Михайлович Кикина та майбутній керівник центру «Парасолька» Оксана Василівна Лукач
У літку та восени 2009 року було завершено більшість будівельних робіт. Для введення центру в експлуатацію потрібно було зібрати цілий ряд дозвільних документів. Україна в цьому плані досить бюрократична держава з великою кількістю управлінь та норм. До того ж для закладу, де проживатимуть інваліди, потрібно ще більше дозвільної документації, ніж для закладів іншого типу. Ця робота коштувала учасникам проекту багато сил та часу. Завдяки послідовній та наполегливій роботі КМДЗ, за декілька днів до запланованого відкриття центр все ж таки було введено в експлуатацію.
16 жовтня 2009 - Відкриття центру «Парасолька»: перший етап проекту завершено
25 молодих людей з Вільшанського дитячого будинку-інтернату переїхали в центр «Парасолька». Святкове відкриття відбулося у присутності численних високопосадовців Закарпаття та міста Тячева, представників-фахівців від численних організацій з усієї України, 27 гостей із Швейцарії та численні представники місцевих та загальноукраїнських ЗМІ. Під час перших тижнів у центрі проживав дефектолог із Швейцарії. З моменту відкриття центру фінансування роботи центру ведеться з державного бюджету. Асоціація «Парасолька» з того часу підтримує фінансово тільки додаткові витрати.
2010–2012 - Розбудова та подальший розвиток
За останні два роки завдяки тісній співпраці між президією «Парасольки», місцевою БО «КМДЗ» та дирекцією центру «Парасолька» центр постійно розвивався та зміцнювався. З огляду на відмінну культурну, економічну та політичну ситуації в країнах партнерів, важливою складовою було регулярне спілкування між обома сторонами, яке було можливим завдяки компетентній роботі перекладача Левко Лесі. Планування роботи на рік та прийняття бюджету здійснювалось під час кількаденних координаційних засідань в Закарпатті.
Розбудова структур у центрі для спільного проживання
З часу відкриття центру працівники КМДЗ регулярно відвідують заклад і підтримують його дирекцію та працівників у процесі розробки усталеного режиму дня, створення налагоджених буднів. Мешканці навчилися дотримуватись розпорядку і допомагати по господарству. На початку у центрі не вистачало можливостей для занять та проведення вільного часу. Тому від директора та персоналу вимагалось проявляти якомога більше розуміння, терпіння та витримки задля того, щоб з часом розбудувати спільний дім та забезпечити його відповідний розвиток.
Після самого відкриття відчутною була нестача приміщення для занять у вільний від роботи по дому та на ділянці час. Тому наступною метою стало створення майстерень.
Компетентна освіта та підвищення кваліфікації
Для працівників закладу великою зміною в підході до роботи став принцип працювати не для мешканців, а разом з мешканцями. Метою такого підходу є сприяти самоствердженню особистості та навчити молодих людей нести відповідальність за загальну атмосферу в центрі.
Дефектолог Генні Граф допомагала працівникам освоїти новий спосіб виконання обов’язків і провела цілий ряд семінарів на такі теми, як:
Для практичного ознайомлення з важливими моментами в роботі з людьми-інвалідами декілька працівників центру «Парасолька» у 2010 році пройшли двотижневу практику у лікувально-терапевтичному центрі «Зуннебюль», Шьопфгайм (Швейцарія).
У 2011 році в центрі семінарів для працівників стояли наступні теми:
Під час семінарів завжди залишався час на обговорення конкретних випадків разом з працівницею КМДЗ, психологом Катериною Балегою. Остання протягом цього року, часто залучаючи до роботи інших фахівців, проводить регулярні заняття з персоналом. Серед тем: психічні вади як соціальний феномен, етичні стандарти в роботі з людьми з розумовими і/або фізичними вадами, законодавство України а також терапія та педагогіка у реабілітації людей з інвалідністю, запобігання та подолання синдрому внутрішнього вигорання.
Цінні імпульси для подальшої роботи швейцарські фахівці змогли надати і під час численних майстеркласів з малювання та виробництва листівок, 21a) валяння, 21b) ткацтва, 21c) спорту, 21d,e,f) деревообробки.
Позитивне враження залишили також заняття, проведені улітку 2012 року Людмилою Волковою, викладачем арт-терапії в Києві разом з Зоєю Мазур, фахівцем із лікувальної евритмії.
У рамках проекту для підрозділу «Проживання під супроводом» було придбано невелику трьохкімнатну квартиру. У майбутньому для цього підрозділу потрібно передбачити постійний супровід у пошуках роботи, адмініструванні фінансів, догляді за квартирою, налагодженні соціальних контактів та розвитку особистості.
Робота та зайнятість
Для структурування розпорядку дня потрібно мати можливості працювати чи займатись улюбленою справою. Саме завдяки корисній праці мешканці зможуть розвивати власну самооцінку, ставати самостійними і працювати над своїми здібностями. Відповідно до своїх можливостей мешканці залучаються до будь-якої роботи. Щоб забезпечити зайнятість було створено необхідні робочі приміщення. Одну з напіврозвалених будівель було перебудовано у стайню, у чотирьох наявних гаражах облаштували майстерні і великий багатофункціональний зал.
У співпраці з відповідальними особами на місці Карл Абеґґ розробив концепцію для підрозділу «Робота і зайнятість». Дана концепція показує існуючі можливості в домашньому господарстві, у саду і городі, на невеликій фермі. Овочі і фрукти знаходять своє використання на кухні, а у консервованому вигляді взимку збагачують раціон мешканців.
Догляд за курми, кролями, поросятами, козами та коровами крім щоденної зайнятості дає ще й нагоду для позитивного спілкування з тваринами.
розробці ідей організації майстерень, в першу чергу йшлось про розвиток навичок ручної праці мешканців, але не останню роль відігравав і вибір продукції, яку згодом можна успішно реалізовувати на місцевому рівні. Тепер мешканці можуть працювати у картковій майстерні, майстерні по виготовленню свічок, гіпсовій майстерні, текстильній майстерні валяння та ткацтва, деревообробній майстерні.
Тісний зв'язок між Швейцарією та Україною
Після першої поїздки музичної групи «Гуцулик» у Швейцарію у 2006 році Аннамарі Штайнер організувала ще два наступних турне для колективу: у 2008 та у 2011 році. Остання подорож відбулась у рамках запрошення колективу до участі у європейському фестивалі для людей з інвалідністю «Makel los» у Фрібурзі, Швейцарія.
У своїх виступах у різноманітних залах молоді люди відразу знаходили дорогу до сердець глядачів своєю життєрадісністю, своїм чуттєвим співом та темпераментними танцями. Їхня присутність у Швейцарії допомагала усім відчути себе ближче до Закарпаття/України і тим самим сприяла активному пошуку фінансування проекту «Парасолька».
Завдяки проживанню мешканців у сім’ях вдалось зав’язати багато особистих контактів.
У зв’язку з нестачею фінансів, в рамках проекту було організовано прийом та поставку в Закарпаття кількаразової гуманітарної допомоги.
Проект «Парасолька» підтримують понад 800 людей у Швейцарії
Проект «Парасолька» став можливим завдяки спонсорській допомозі як невеликих так і досить вагомих внесків понад восьмисот швейцарських приватних осіб з усіх соціальних верств населення. До них додаються також внески, зроблені громадськими та приватними установами (громадами, церквами, кантонами, фондами, асоціаціями, фірмами). Люди у Швейцарії були вражені і зворушені ситуацією дітей-інвалідів, які не можуть допомогти собі самі. Тому своєю фінансовою допомогою вони хотіли створити для них можливості для власного розвитку та покращити якість їхнього життя. Незважаючи на численні внески, грошей для проекту ніколи не було занадто багато. Це примушувало реалізаторів проекту якомога чіткіше формулювати цілі і, несучи відповідальність про відповідне використання фінансів, постійно вибирати, які заходи слід робити і які ідеї варто втілювати, а від яких відмовитись взагалі.