Ще одна історія про наших волонтерів – можливо, саме з них почався волонтерський штаб БО «Комітет медичної допомоги в Закарпатті». Чому «можливо»?.. Про все по черзі.

Це Олександр Шершун і Костянтин Блажевич, або Саша і Кос. У спільному чаті вони відповідають за «плюсики» – оперативні реакції на запити, і за кожним таким + стоїть реально виконана робота. Наш перший діалог був таким:

– Кажуть, що ви на складі головні і що ви організували тут роботу волонтерів.

Відповідь:

– Так, ми тут головні. Усі, кого ви тут бачите, головні. Спочатку на складі був страшенний хаос – люди, вантажі, сортування, формування відправлень… А потім все організувалося і тепер працює, як годинник (здається, швейцарський – ред.).

Саша і Костя – волонтери-багатоверстатники. Якщо таке слово існує, то воно про них. Хлопці везуть, несуть, пакують, вантажать, відправляють, шукають, контактують, приймають-віддають, виписують, ремонтують… І так чи  не кожен день.

Олександр у волонтерському штабі з 24 лютого, а 26-го на склад прибула перша вантажівка з гуманітарною допомогою з Німеччини.

– Тоді ніхто точно не знав, що коїться і що потрібно. Тому у перших гумвантажах було все, і все незрозуміле, не структуроване, не посортоване… Просто склад наповнювався купами різних речей, яким намагалися дати раду небайдужі люди. Наш склад наприкінці лютого дуже сильно відрізнявся від його нинішнього стану.

До війни Сашко був приватним підприємцем, чия підприємницька діяльність власне з початком війни і закінчилася.

– Війна взагалі змінила все – і глобально, і для кожної людини в Україні й за її межами. Через склад пройшло дуже багато людей. Ми їх не рахували, але це точно тисячі. Це й переселенці, і волонтери, і водії, і лікарі, і військові… Щоб зрозуміти, що нині все не так, як було до 24 лютого, треба просто подивитися людям в очі – там все написано. Хтось боїться, хтось розгублений і не розуміє, що робити, а хтось хоче встигнути все, але не знає, за що хапатися. Але люди швидко звикають, вчаться і, насправді, можуть більше, ніж думають.

Костя окрім волонтерства з Комітетом вже декілька років очолює ГО «Закарпаття-Донбас», яка опікується ВПО і зараз активно консультує громадян з питань організації їхнього життя у новому статусі.

– Я опинився на складі, мабуть, наприкінці лютого, і починалося тут все дуже сумбурно. А зараз у колективі кожен має свої обов’язки, кожен знає свій фронт робіт. Але при цьому ми точно можемо допомогти одне одному, підстрахувати… Попри те, що робота вже організована досить добре, організація розширює межі і напрямки допомоги, відповідно з’являються нові завдання і для нас. Упевнений, що впораємося!

Зі складу починається шлях допомоги: для ВПО – у шелтери на території міста Ужгород, по всьому Закарпаттю і в інші області, для медиків – у лікарні сходу, півдня, півночі і центру країни, для військових – туди, де це потрібно у першу чергу.

– Наразі ми вже сформували певну мережу комунікації з волонтерськими групами по Закарпаттю і всій країні, що спрощує і логістику, і її швидкість. Волонтерство – це і новий досвід, і нові друзі. Насправді, корисність цієї роботи не лише від нас, але й для нас самих. Щодо моментів, які врізаються у пам’ять, то це завжди щось про людей. І тут я можу говорити і про не надто приємні аспекти, коли, наприклад, тобі як волонтеру кажуть, що ти комусь щось винен, а це не так. Але такий досвід у мене ще з 2014-2015 років, тому нічого нового. А хороше – це теж люди, бо гляньте на наш колектив – бути у ньому суцільне задоволення!

І наостанок історія, яку точно пам’ятають всі волонтери на складі, а саме раптова поява черг людей, які прийшли отримувати гуманітарну допомогу. Чому і звідки з’явилися ці візитери, ми не знали (спочатку не знали), але реагувати було потрібно. І цю реакцію першими забезпечили на місці Сашко та Костя. Сотні продуктових наборів пакувалися з того, що було в наявності. До моменту, коли всі запаси були вичерпані, ужгородські ВПО отримали від БО «КМДЗ» кілька тисяч пакунків з продовольством і засобами гігієни. Надалі знову спрацював кейс самоорганізації волонтерського штабу, і необхідна допомога спрямовувалася безпосередньо у місця компактного проживання переселенців.

Аспекти, які зазвичай не входять до жодних посадових інструкцій, але без яких в умовах буремного сьогодення точно не обійтися, – це почуття гумору і вчасно підставлене плече. Радіємо, що й із цим у волонтерському штабі Комітету медичної допомоги в Закарпатті жодних проблем.

Про інші історії з життя нашої спільноти можна прочитати тут і тут. Працюємо далі…