Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу

Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу

29/09/2022

Про Благодійну організацію «Комітет медичної допомоги в Закарпатті», яка активно функціонує з 2000 року, знають багато людей з галузі і не тільки. Після 24 лютого 2022 року ми, як і все громадянське суспільство, стали працювати більше, більше стало запитів і завдань, і нас загалом стало більше. На певному етапі прийшло усвідомлення, що разом із офісом діє доволі стабільний організм – своєрідний волонтерський штаб, який об’єднав на просторах складських приміщень людей, щоденна робота котрих точно варта уваги.


Історія перша про родину Полякових з Харкова. З нами вони з березня, відповідають за медичний напрямок. В Ужгороді опинилися через війну, до того бували тут виключно як туристи.

Поляков Вячеслав – тато, лікар за фахом, але до війни тривалий час був підприємцем. В Ужгороді повернувся до медичного напрямку, адже у волонтерському штабі допомагає на медичному складі.

– Коли почалися обстріли Харкова, особливо повітряні атаки, ми довго перебували у бомбосховищі. Згодом з’явилася інформація, що через руйнування інфраструктури будуть проблеми з логістикою, тому вирішив евакуювати родину. Так ми опинилися в Ужгороді, де маємо багато друзів, які й запросили рятуватися саме тут. Як приїхали, то вже у перші дні виникла потреба чимось корисним себе зайняти, щоб відволіктися від новин і дурних думок. Так ми познайомилися з Комітетом медичної допомоги в Закарпатті. З 12 березня ми усією родиною щоденно тут на складі. Всі ці коробки і палети з медикаментами – наше поле діяльності. Тобто працюємо і головою, і руками.

Під час волонтерської роботи Вячеслав (а серед волонтерів – просто Слава) вкотре переконався, що світ тісний, бо зустрів багато земляків, які теж через війну опинилися в Ужгороді.

– Зустрів знайомих харківських лікарів. Одні відправляли родини за кордон, а потім поверталися додому. Інші опинилися у підрозділах тероборони, яким ми допомагали з медичним забезпеченням. Це були короткі зустрічі, але зв’язок підтримуємо постійно.

Попри неспокійний район, майно родини Полякових вціліло, зазнавши незначних пошкоджень від уламків російської ракети, яка влучила у сусідній будинок, та підтоплення через проблеми з комунальною інфраструктурою в місті.

– Як би там не було, де б і в яких умовах ми не знаходилися, ми хочемо додому. Думками ми увесь час там. Саме тому намагаємося робити усе можливе для наближення перемоги, адже вона і відкриває шлях харків’янам до рідних домівок.

 

Полякова Вероніка – донька, лікарка гематолог і онколог. Її місце роботи в Харкові зазнало руйнувань, потрапивши під обстріли ворожої артилерії і танків у перші дні війни. Історія співпраці родини з БО «КМДЗ» почалася саме з Вероніки, яку покликали розбирати і сортувати гумвантаж з ліками. Потім з’ясувалося, що це не упаковка і не коробок, а кілька вантажівок, і рук відповідно потрібно багато.

– Разом із волонтерством я залишалася лікарем-гематологом і онкологом: ввечері консультувала пацієнтів у режимі онлайн, а вдень працювала на медичному складі. Хоч діяльність звична, але нового теж дізнавалася багато, наприклад, щодо європейських медикаментів – аналогів тим, до яких ми звикли в Україні. Важливий досвід, як на мене. Але найбільше враження і досягнення – нові знайомства. Колектив у нас чудовий, підтримка один одного просто неоціненна.

Вероніка єдина з родини, хто з моменту евакуації поверталася до Харкова. Там дівчина вийшла на роботу до лікарні і працювала відповідно до затвердженого графіку.

– Я приїхала у порожній Харків. Це дуже дивні відчуття, таким місто я не бачила ніколи. Обстріли були щодня… Але вдома я зустріла волонтерів, з якими познайомилася тут, в Ужгороді. Це була моя своєрідна група підтримки – мене зустрічали і проводжали з роботи, хвилювалися, як мої справи. Йдеться про людей, з якими ми жили в одному місті, але не були знайомі до війни.

Війна – це не лише втрати і тривоги, іноді – це й мотивація пізнавати щось нове, відкривати для себе перспективи фахового розвитку. Звільнившись з харківської клініки, Вероніка залишається у професії, але розширює межі своєї діяльності.

– Тепер я буду працювати у медзакладі в США, досліджувати нові медичні препарати, поглиблювати знання про генетику. Бажання цим займатися виникло ще до війни, я подавала різні заявки на працевлаштування, але тільки зараз трапилася нагода реалізувати цей намір.

 

Травкіна Валентина – мама і дружина, за фахом інженер-радіотехнік, до війни – домогосподарка.

– Мій фронт робіт тут – розпаковка і сортування. Перев’язки, антисептики, дитячі і дорослі ліки, засоби гігієни… Усе це приїздило великими вантажівками. І щоб інші члени моєї родини, фахові медики, могли предметно розсортувати ліки, треба розібрати всі ці палети і ящики.

Вдалечині від дому його починаєш любити ще більше. Зв’язок з рідними і друзями підтримується щоденно, особливо цінне спілкування з харків’янами. Харківські медики і волонтери транзитом часто опиняються на складі Комітету, усі вони – важливі ланки великого ланцюга отримання і передачі допомоги Україні від зарубіжних партнерів.

– У вирі щоденної волонтерської роботи я маю безліч приводів бути у захваті від людей, які мене оточують, від українців – стійких, сміливих і цілеспрямованих. Ніхто нічого не чекає, а робить. Тут я відчула, що нам усе під силу. Я можу допомагати, дізнаватися нове, розбиратися у тому, про що раніше й гадки не мала. І я чудово усвідомлюю, що за цим стоїть прагнення наблизити перемогу. Наше спільне бажання – перемога України і повернення додому.


Ми бачимося з нашими волонтерами щодня, постійно спілкуємося у спільних чатах щодо запитів, відвантажень, логістики тощо, але на такі теми без сліз говорити важко. Але кожен вірить, що сльози через переживання точно зміняться на сльози радості через перемогу і повернення додому. Головне – не опускати руки і знайти місце, де ми будемо максимально корисними та ефективними.

Це лише одна з історій про тих, хто знайшов себе під час війни.

Далі буде…

 

Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу Волонтерство дало відчуття, що нам усе під силу

© Комітет медичної допомоги в Закарпатті, 2017-2024. Всі права застережено.